[ Спеціально до презентації книги “Феміністки не носять рожевого та інші вигадки”, поділюся щирими та відвертими історіями жінок про життя, роботу, сім`ю, дітей, про них самих, унікальних та неймовірних. Серед цих рядків ти прочитаєш, що у серці фемінізму ‒ жінки. Жінки, які можуть все: будувати сім`ю, виховувати дітей, керувати бізнесом, носити рожеве, робити брови, їсти солодощі, пити вино…все, що захочуть! ]
Олена Занічковська ‒ співзасновниця компанії The Gradient, дружина та мама двох дітей ‒ про те чому варто поєднувати ці ролі та як в процесі не загубити себе.
“У мене не було варіанту. Довелося виконати обидва сценарії”
Зазвичай батьки проектують дівчатам один з двох сценаріїв: або вийти заміж та створити сім`ю; або бути незалежною та заробляти гроші. У мене вибору не було, батьки сказали, що повинна виконати обидва сценарії. Ще з радянських часів у сім’ї були партнерські стосунки. Завдяки їм, у мене родинна модель завжди була побудована на рівності та партнерстві. Велике значення також відіграла школа. Я вчилася у 56, з поглибленим вивченням англійської мови. Там все було про навчання: 12 годин англійської в тиждень, постійний розвиток.
“ Зберігається тенденція: чим ближче до C-рівня, тим менше жінок”
Перше відчуття нерівності з`явилося, коли я прийшла працювати в ІТ. Там було багато стереотипів. Жінка в ІТ ‒ це HR, офіс-менеджер, можливо, тестувальниця ПЗ. І точно не програмістка, не менеджер і, не дай боже, не директор. Зараз ситуація вирівнюється: у технічному та нетехнічному аспектах приблизно однакова кількість працівників. Проте зберігається тенденція: чим ближче до C-рівня, тим менше жінок. Якщо ми відкриємо сайти великих компаній і почнемо шукати у раді директорів жінок ‒ то, можливо, вона буде відповідальною за фінанси чи людські ресурси, але досі не очолюватиме технічний напрям чи всю компанію.
Я рано вийшла заміж, тому одразу почала поєднувати сім`ю та кар`єру. В цьому плані ‒ мені пощастило, бо я не стикнулася з тиском суспільства. Часто бачу, що це питання “болить”. І не тому, що є особиста потреба, а через стереотипи. Знову ж таки і тут бачу прогрес, бо раніше було набагато більше стереотипів.
Зараз про це говорять! Говорять, що можна поєднувати сім`ю і кар`єру, чи задуматися про це пізніше, чи мати вибір в принципі не мати дітей та серйозних стосунків… Звичайно, у нас ще дуже довгий шлях до повного прийняття та усвідомлення.
“У чоловіків і жінок абсолютно рівні конституційні права, але ми не є однакові.”
Я вважаю, що у чоловіків і жінок абсолютно рівні конституційні права, але ми не є однакові. Навіть на фізіологічному рівні: ми відрізняємося організмами, гормональним фоном, структурами мозку. Врешті-решт ми можемо завагітніти, народити дитину і її годувати, чоловіки цього не можуть, в них є інші біологічні функції.
“Я тебе дуже люблю, але іноді мамі треба на вино чи на каву, і час на себе!”
Мені дуже важливо виховати розуміння, що в нас є рівні права і рівні можливості. Є речі, як ми, як батьки повинні дати:
- Безумовна любов. Як би іноді не хотілось “прибити” (сміється ‒ ред.), батьки все одно завжди підтримають, вислухають і зрозуміють.
- Здоров`я. Звичайно, від усього вберегти не вдасться, але з дитинства ми закладаємо базу: хорошу фізичну підготовку, якісне харчування, правильний відпочинок.
- Освіта. Багато речей, які не опануєш з дитинства, потім дуже важко наздогнати. Я не про школу: математику чи фізику. Називаю це “класична освіта”: література, мистецтво, світосприйняття, етикет.
- Показати власні простори і межі. Пояснюю дітям: “Я тебе дуже люблю, але іноді мамі треба на вино чи на каву і час на себе”.
“Партнерство ‒ це про баланс: сьогодні я підстрахую, завтра ‒ ти”
У нас немає зошита, де ми ведемо перелік справ і стежимо, щоб все було порівно. Мені здається, що у більшості пар, жінка відповідає за затишок і атмосферу. Інколи мені потрібно поїхати у відрядження, тоді чоловік вмикається, залишається з дітьми, вони навіть якось харчуються. Я вже навчилася це відпускати і не хвилюватися! Партнерство ‒ це про баланс: сьогодні я підстрахую, завтра ‒ ти. У нас є можливість домовитися і прокомунікувати будь-які некомфортні моменти.
“Якщо в колективі жінки конкурують одна з одною ‒ то всім пора до психотерапевта.”
Немає нічого ціннішого ніж жіноча підтримка. Я до того йшла дуже довго. Зараз у компанії в нас є порівно чоловіків і жінок, навіть маємо хештег #thegradientgirls ‒ і кожна з них просто неймовірна. Я найстарша ‒ можу допомогти, чимось поділитися, а від них отримую величезний заряд енергії.
З іншого боку є мої подруги. Напевно з кожною було б за що конкурувати в житті. Усі вони багато досягли, неймовірно гарні, вміють балансувати між сім’єю, роботою, проектами, часом на себе і навіть громадською діяльністю. Мені дуже важливо спілкуватися з такими жінками, бо ми говоримо однією мовою. Коли я говорю, що я втомилася, ми в одному контексті, вони мене розуміють. Від них можна і отримати пораду по бізнесу, і секрет як схуднути на 3 кілограми. Тому мені здається, що наявність такого свого community ‒ це величезний ресурс енергії. Я вірю, що ми самі створюємо своє коло спілкування. Тому нормально переставати з кимось спілкуватися, бо дуже мало часу і в нас одне життя.
“Дуже важливо виділяти час собі з собою.”
Ми багато працюємо головою, але мало слідкуємо за тілом. Тому важливо знайти своє джерело, звідки черпати енергію, щоб потім віддавати сім’ї, дітям, роботі, друзям. Мені дуже багато енергії дає те, що я називаю “тілесною терапією”. Я дуже люблю приходити сюди, у Face Factory. Якщо у мене був важкий день, я себе винагоджую бонусом. Приходжу сюди зробити укладку. Дуже важливо виділяти час собі з собою! Якщо в мене є можливість перед роботою приїхати в центр, випити горнятко кави, записати щось в блокнот ‒ це неймовірно.
“Жінка має бути такою, як їй потрібно, що бути щасливою.”
Мої правила, щоб почуватися щасливою:
1.Навчитися любити себе. Спочатку такою неідеальною, а потім постійно покращувати. Бо якщо ти не полюбиш себе, то ніколи не зможеш виграти long run, бо завжди буде хтось молодший, розумніший, красивіший, успішніший.
2. Чітко усвідомлювати що дає енергію, а що забирає. Навчитися чути, що дає енергію тобі і намагатися все більше і більше приносити це у своє життя.
3. Межі. Мені кажуть, що з віком я стала жосткіша і зліша. Хоча мені здаться, що я навпаки стала добріша. Просто я навчилася відстоювати свої кордони. У мене є такі ворота: когось я впускаю, а для когось ворота закриваються. Це про вміння говорити “ні”.
Безумовна любов до себе разом з розумінням “що я хочу” і “куди я рухаюся”, усвідомлення моїх джерел енергії, вміння казати “ні” тому, що мені не подобається ‒ ось те, що робить мене щасливою!
