Юлія Мусаковська: “Фемінізм ‒ це про право вибору!”

[ Спеціально до презентації книги “Феміністки не носять рожевого та інші вигадки”, поділюся щирими та відвертими історіями жінок про життя, роботу, сім`ю, дітей, про них самих, унікальних та неймовірних. Серед цих рядків ти прочитаєш, що у серці фемінізму ‒ жінки. Жінки, які можуть все: будувати сім`ю, виховувати дітей, керувати бізнесом, носити рожеве, робити брови, їсти солодощі, пити вино…все, що захочуть! ]

Юлія Мусаковська ‒ українська поетеса, Сhief Marketing Officer в ІТ-компанії, мама, дружина. Розповідає про своє розуміння слова на літеру Ф. 

З дитинства дівчат ставлять у рамки: будь cкромішою, спокійнішою, такою, як тебе хочуть бачити. У шкільні роки те саме. Недостатньо просто добре вчитися і готуватися до вступу в хороший ВНЗ, разом із тим треба ще навчитися куховарити, прасувати. І дуже важливо, аби це подобалося!  

З віку приблизно десяти років я робила все наперекір. Певний час мені навіть хотілося бути хлопчиком. Я дуже любила пригодницькі книги, а всі історії там розвивалися навколо чоловіків. Наприклад, Робін Гуд чи Граф Монте-Крісто. Я зовсім не хотіла асоціювати себе з леді Меріан, яка поводилась, як пішак у шаховій партії ‒ ходить туди, куди її поведуть. А з іншого боку, мені дуже подобалася грецька міфологія, у них відображені історії про сильних жінок: Афіна ‒ богиня війни, Гера ‒ верховна богиня, що опікувалася жінками та народженням, Діана ‒ цнотлива богиня полювання і дикої природи. Тому мені імпонувало поєднання сильних жіночих рис із насиченими і цікавими чоловічими пригодами.

“Ти маєш робити все те саме, що хлопчик, але ще трохи більше”

Ще навчаючись в університеті я отримала пропозицію роботи у міжнародній компанії ‒ і це було наче непогано. Проте, моя сім’я бачила це по-своєму. “Час думати про заміжжя”, ‒ говорили вони мені. Мені було аж (!) близько 25, а сімейний стан досі “неодружена”. Цей факт особливо болісно переживав мій дід, вірменин, який народився і виріс на Кавказі. Навіть пропонував мене познайомити з одним із тих перспективних, на його думку, чоловіків, які продавали на ринку фрукти:) Я ж спокійно відповідала, що у мене є робота, друзі, творчість і що все буде нормально. Власне, так і сталося: з своїм чоловіком ми познайомилися на роботі.

“Чоловіки і жінки можуть однаково добре керувати, якщо вони знають свою царину і люблять свою справу.”

Коли я набула певного професійного досвіду і вже працювала в ІТ, то зрозуміла, що з кар’єрним ростом буде складно. У великих компаніях у топ-менеджменті бачимо переважно чоловіків, а жінки досягають, у кращому випадку, рівня керівника відділу чи підрозділу. Якщо за посаду конкурують чоловік і жінка ‒ то, скоріш за все, перевагу нададуть чоловіку. Досі панує стереотип, що жінка не може керувати, бо занадто емоційна, мусить більше дбати про родину і таке інше. Хоч ми знаємо багато успішних прикладів і в бізнесі, і в політиці ‒ Гілларі Клінтон, Даля Грибаускайте, Ангела Меркель ‒ вони швидше сприймаються як винятки. А це має стати правилом.

Зараз я працюю у топ-менеджменті в компанії, де СЕО ‒ жінка, і вона підтримує твердження, що чоловіки і жінки можуть однаково добре керувати, якщо вони знають свою царину і люблять свою справу. На рівні менеджерів і взагалі ми підтримуємо одне одного, незалежно чи це чоловік чи жінка. Я відчуваю рівність всередині компанії. 

Жінки добре розуміють, що означає балансувати сім’ю і кар’єру. Хоча моя мама дивується, наприклад, чому я не куховарю. А я просто не маю на це ні часу, ні бажання ‒ і вважаю, що в такому випадку краще скористатися сторонньою професійною допомогою. Так людина отримує можливість заробітку, а я маю можливість витратити вільний час на відпочинок чи саморозвиток. 

“Я прийшла як то кажуть “з вулиці”, не брала участь в жодних літгуртках, не було знайомих авторів, які би мене просували”. 

Згідно стереотипів, “юні поетки” фанатіють від відомих поетів ‒ наприклад, Жадана чи Андруховича, їздять по всіх можливих фестивалях і понад усе хочуть надрукувати свою книжку. А “жіноча поезія” ‒ ненавиджу таке формулювання ‒ це обов’язково романтична інтимна лірика. З часом, коли ти отримуєш певне визнання ‒ а ще перестаєш бути юною ‒ ставлення до тебе змінюється. Проте ми рухаємося до рівності, і останні 10 років я спостерігаю значний прогрес. Загалом сучасна українська поезія ‒ це насамперед сильні жіночі голоси. 

У 2000-х було дуже модним видавництво “Факт”, яке публікувало зокрема перші книги молодих авторів. Я познайомилася з головним редактором на книжковій виставці, віддала йому свій видрукований рукопис, він прочитав ‒ і вирішив видати. Так з’явилася перша книга, практично випадково. Дві наступні вийшли за результатами літературних премій. Тому і тут не варто вірити, що премії лише для “своїх”. Це мій особистий досвід, і я сподіваюся, що він дасть надію іншим початківцям ‒ в тому числі і поеткам.

“Придушені емоції в будь-якому випадку проявлять себе у майбутньому.”

Ми з чоловіком виховуємо сина достатньо вільно, не змушуємо придушувати свої почуття, допомагаємо соціалізуватися на різних рівнях. В жодному випадку ми не кажемо “ти ж хлопчик, а не дівчинка, тобі не можна плакати”, бо рано чи пізно ‒ вже в дорослому віці ‒ емоції проявляють себе: в конфліктах, невмінні порозумітися, домашньому насиллі.  Крім того, він змалечку має розуміти, що дівчатка нічим не гірші від хлопчиків.

Частково побутові обов’язки віддаємо на аутсорс, решту ділимо між собою. Попри те, що мій чоловік з доволі консервативної сім’ї, мама його виховувала так, що немає поділу на чоловічу та жіночу роботу. У домі має бути взаємоповага і треба старатися досягати компромісу. Коли я розповідаю, як ми з чоловіком будуємо сім’ю, організовуємо побут ‒ люди дивуються. Мені важливо донести, що це нормально, ми маємо до цього прагнути і не приймати меншого. 

“Жінка не може обійтися без дружби з жінкою.”

У кожної жінки є багато ролей: вдома одна, на роботі ‒ інша. Тому потрібно мати когось, хто бачить тебе ззовні та цілісно, а не у певному контексті. В ідеалі ‒ це також жінка.

Я почуваюся щасливою, коли:

• Проводжу час наодинці зі собою. Попри те, що я є особою доволі публічною, я ‒ інтроверт, і мені необхідна хоча б година на день на самоті, щоб відновити свій ресурс і поповнити енергію.
• Не прагну ідеалу. Можна збожеволіти, коли займаєшся сім’єю, будуєш кар’єру, виховуєш дитину, твориш ‒ і у всьому хочеш досягти найкращого результату. Головне ‒ отримувати радість від того, що ти робиш це, і правильно розставляти межі.
• Роблю те, що мені подобається. Робота, творчість, сім’я, догляд за собою ‒ все це приносить радість. Відстоювання прав жінок ‒ теж. 
• Розумію, що моя робота потрібна і важлива. Я працюю на результат, тому мені важливо знаходити відгук у всьому, що роблю.
• Маю свободу. Фемінізм ‒ це не про кар’єризм, протести проти створення сім’ї чи салонів краси. Це про право вибору та повагу до вибору інших.