[ Спеціально до презентації книги “Феміністки не носять рожевого та інші вигадки”, поділюся щирими та відвертими історіями жінок про життя, роботу, сім`ю, дітей, про них самих, унікальних та неймовірних. Серед цих рядків ти прочитаєш, що у серці фемінізму ‒ жінки. Жінки, які можуть все: будувати сім`ю, виховувати дітей, керувати бізнесом, носити рожеве, робити брови, їсти солодощі, пити вино…все, що захочуть! ]
Олена Мороз ‒ з 2001 по 2017 роки керувала медичною клінікою “Інтерсоно”, забезпечила вхід у холдинг “Medicover“, мама двох, володарка титулу “half-ironman”, щаслива жінка!
“Феміністки не носять рожевого і інші вигадки” у Face Factory
Те, як я рухаюся по житті, велика заслуга сім’ї. Я отримувала однозначну підтримку у всіх моїх захопленнях і починаннях. Мама і бабуся були лікарями. Не зважаючи на це вони не змушували мене обрати медичну професію і вступити у медінститут. Хоча серед нашого кола спілкування, особливо в лікарських родинах, так було заведено. Я вдячна батькам, бабцям, дідусям, які не вимагали піти проти себе.
“Вони навіть не хотіли зі мною розмовляти“
Коли я почала самостійно керувати сімейним бізнесом, стикнулася з різного роду упередженнями. В бізнесі було складно, так! В певний момент, ми вирішили шукати партнерів за кордоном, клініки, які б могли скеровувати нам пацієнтів. 99% керівників цих клінік були (і напевно зараз є) чоловіками, більшість з них у поважному віці, 60+. Близько десяти років тому відчувалася дуже велика нерівність. Вони навіть не хотіли зі мною розмовляти. Я знайшла рішення: на різні конференції і виставки я почала їздити з нашим юристом. Він був на 10-12 років старшим за мене і мав презентабельний вигляд. Зазвичай йому навіть не доволися нічого говорити:) Це дало можливість створити перший контакт і розпочати розмову.
Коли ми починали говорити, то партнери розуміли, що я можу вести переговори не гірше за чоловіків. Усі клієнти, яких вдалося запросити до Львова, показати клініку, наше ставлення до роботи, технології, підписали з нами контракти. Труднощі виникали ще тоді, коли партнери чули “Україна”. На початку 2000-тисячних у західних партнерів не було довіри до України, ні до банківської, ні до митної систем. Оскільки наші продукти (заморожені ембріони) потребували специфічного оформлення та транспортування, це було складно. Зараз вже багато хто цим займається, бо колись ми проклали шлях.
Коли я вирішила увійти у холдинг Medicover, усі переговори відбувалися з чоловіками. Проте у них не було упереджень за статевою ознакою. Можливо, через репутацію та зв’язки у які ми інтенвестували раніше.
“З чоловіками мені спілкуватися простіше.”
Так склалося, що я ще з шкільних років дружу з хлопцями. Ми і зараз підтримуємо стосунки, дружимо сім’ями. У свої 40 років, можу сказати, що у мене багато подруг. Справжніх! Багато з них з часів студентства. Вони знали мою сім’ю і у кожній з них я бачу маленьку частинку моєї мами.
“Я стараюся не забороняти їм нічого, а виховувати резистентність до спокус!”
Сподіваюся, що я є подругою для своїх дітей:) Даю їм більше свободи, ніж прийнято за певними нормами. Я стараюся не забороняти їм нічого, а виховувати резистентність до різноманітних спокус. Спокус зараз дуже багато, через відкритий доступ до інформації. Дуже примітивна поп культура, яка йде, в основному, з російської естради.
Все, що я можу заборонити вдома, цілком відкрите у школі чи на різних позашкільних заняттях. Тому я намагаюся виховувати їх так, щоб діти розуміли, що їм потрібно, а що не потрібно. Не потрібне не тому, що забороняє мама, тато, держава, а тому, що у них свої цінності, на які вони будуть опиратися і жити. Для цього потрібен час.
“Всі великі досягнення результат свободи, а не обмеження.”
Я вважаю, що коли людина має можливість пробувати і пізнавати себе ‒ це буде штовхати її на нові досягнення. Я даю дітям свободу, але при тому скеровую їх.
Мої правила, щоб почуватися щасливою:
- Мати можливість роботи те, що я хочу. На пострадянському просторі ця фраза викликає жах. Я вчилася у наших західних партнерів. Для них “що хочу” ‒ має відтінок постійного покращення, самовдосконалення, навчання, тренувань, розвитку бізнесу.
Я прокидаюся о 6 ранку і організовую свій час як хочу. О 7:00 вже велотренування. Інколи я можу побігати чи залишитися вдома і приготувати усім сніданок. - Беру на себе відповідальність. Кожна наша дія і бездіяльність має свої наслідки і результати. Потрібно це усвідомлювати.
- Не переймаюся. Життя іде і не зважає на нас: є ми чи немає, щасливі чи нещасні. Тому треба бути задоволеними і рухатися вперед!
